Експрес – інформація
Михайло Вербицький – творець пісні, що стала символом нації

Постать видатного українського композитора – священика Михайла Вербицького відома широкому загалу насамперед як автора національного гімну ,,Ще не вмерла Україна’’, який став Державним Гімном нашої молодої незалежної соборної України. Адже жодні подальші спроби замінити ,,Ще не вмерла Україна’’ будь – яким іншим гімном були приречені на невдачу.
Творча діяльність Вербицького припадає на середину ХІХ століття. Це був період формування інтелектуальної еліти в Галичині, до складу якої входили переважно священики та члени їхніх родин. М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично – драматичних композицій. . На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов’ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва. Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором – професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Надсянні у сім’ї священика, а помер 7 грудня 1870-го і похований у селі Млинах на Яворівщині (тепер Польща).
Коли композитору було 10, помер батько, і ним та його молодшим братом заопікувався далекий родич – перемиський єпископ Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко – католицької церкви. У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.
Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов’я. Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором.
Обтяженому сім’єю М. Вербицькому жилося нелегко. У період, коли він розставався із семінарією, доводилося заробляти на хліб уроками музики у приватних домах. Матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі – в с. Залужа – Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.
Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла.
Твори Вербицького тривалий час – приблизно до Другої світової війни – становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь – який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов’ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.
Творча спадщина Михайла Вербицького – одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства.
Михайло Вербицький писав ,,кров’ю свого серця’’. Він став символом українського національного відродження в Галичині. Його композиторський доробок має непересічне значення й увійшов до золотого фонду музичної спадщини українського народу, яка є вагомою часткою мистецької скарбниці світу.