Герої тихо живуть серед нас,
Вони не кричать про свої перемоги!

У кожної людини повинен бути ідеал, до якого вона б прагнула, хотіла брати приклад. Таким ідеалом може стати інша людина, персонаж літературного твору…
Є герої, вчинки яких пам’ятають через покоління. У Вищому професійному училищі № 34 м. Виноградів є такий Герой, про якого повинні знати всі.
У цьому світі єдиним багатством є людське життя. Тому той, хто його рятує, стає справжнім героєм.
Таким Героєм для мене є Олександр Іванов. Доля звела нас ще у Виноградівському ясла-садку №1, де я працювала вихователем.
Це був дуже добрий, відкритий, вихований хлопчик. Він був непосидою, завжди тягнувся до знань: навчився читати десь у 4 – 5 років і гордо читав прості назви, написані на іграшкових машинках – «ДАІ», «Швидка допомога»….
Сашко з дитинства прагнув бути кращим. Дуже гарний хлопчик з чорними, як намистинки, очима, при зустрічі зі мною, тримаючи в маленьких рученятах гроші, відкрито хвалився, що зміг їх заробити власноруч для мами і маленької сестрички.
Він дуже скоро став дорослим. Так склалася доля, що Сашко і його сестричка Кіра, залишилися сиротами. Олександр був вихованцем Перечинської школи – інтернату, а маленька Кіра – Виноградівського дитячого будинку «Берізка».
Йшли роки і Олександр Іванов (Сашка, Санька, «Кузя») у 2004 році прийшов здобувати професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар з ремонту с/г машин і устаткування, водій автотранспортних засобів (категорія «С») у ВПУ № 34 м. Виноградів.
Хлопець-сирота, якій не втратив віру у добро, чесність, любов, був дуже добрим, ввічливим, прагнув набути нових знань. Сашко цікавився технікою, багато спілкувався з майстром виробничого навчання Степаном Степановичем Богданом, якому розкрив своє серце і від якого отримав багато нового. Класний керівник Героя полковник В’ячеслав Миколайович Жиленко виховав його справжнім патріотом, прищепив любов до Батьківщини, рідного краю, навчив бути відповідальним і вселив в душу тягу до військової служби. Як згадує вихователь гуртожитку училища Тетяна Василівна Бабіля Сашко Іванов завжди намагався тримати слово, сумлінно готувався до уроків, а коли отримував гарну оцінку, його радощам не було меж. Хлопчик мав багато друзів і був лідером.
Сашко постійно піклувався про свою сестричку. Кожної вільної хвилинки він відвідував Кіру у дитбудинку, приносячи їй солодощі, фрукти і свою братню любов. Нелегкою була доля хлопця, однак він вірив у себе.
Після закінчення училища Олександр вступив до Військового коледжу сержантського складу при Національній академії сухопутних військ міста Львова, де з 2009 до 2012 рік здобував основи військової справи. Дуже сподобалася молодій людині справа захисту Батьківщини і він не вагаючись вступив у 2014 році до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями танкових підрозділів».
Однак доля склалася так, що молодий юнак не встиг насолодитися студентським життям. Із 2018 по 2020 роки брав активну участь у бойових діях у зоні АТО-ООС. Із початком повномасштабної війни без вагань пішов захищати рідну неньку Україну від рашистських окупантів.
Сашко – дуже скупий на слова, але багатий на добрі справи. У рідкі хвилини нашого спілкування про себе говорить мало, більше цікавиться здоров’ям педагогів, успіхами і здобутками закладу освіти.
За бойові заслуги, незламний дух, вірність Батьківщині 13 вересня 2023 року Президент України Володимир Зеленський нагородив майора, заступника командира танкового батальйону Олександра Іванова орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Бути там, де війна, як на мене, є проявом надзвичайного героїзму з ризиком для власного життя. Але наш випускник не злякався. Власне, таких людей не вистачає в нашому суспільстві.
Олександр дуже любить життя, свою донечку, сестру, український народ і рідну Батьківщину.
Я пишаюся тим, що зробила свій внесок у виховання такого сміливого, розумного, доброго і дуже чуйного захисника, справжнього патріота нашої країни!

Світлана Міндак,
заступник директора з навчально-виховної роботи