Хм…. Здавалось, що ми, цивільні, у більшій або меншій мірі, бачили вже багато чого за цей час.
Але те, що ми проходимо наразі – певний блек-аут із світлом – для багатьох виявилось найскладнішим досвідом.
Чому? Тому що відключення світла потягло за собою най неприємніше – втрату контролю над життям. Особистого контролю над тим, що раніше було на короткому повідку біля нашої ноги та забивало відчуття тривоги.
Маскувалось це під:

• ритуали
• гігієну
• кавусю, смачну їжу
• інтернет
• улюблені дії
• повсякденні справи
• погодинні моціони
• комфорт у дрібницях
• не агресивне відчудження, яке перетворилось на примусове зближення з тими, від кого ховався у вітальні, на кухні, хто за планшетом, або роботою.

Всі ми, невротичні особи 21 сторіччя, тримаємо свою тривогу та напруження, від досить не впевненого та не дуже стабільного життя, я мовчу про останні 8 місяців, під каменюкою контролю. Ми плануємо свої дні, знаємо що будемо робити, коли і як, куди сховаємось від неприємної розмови, коли підемо до ванної кімнати, де усамітнимось. Коли будем їсти або пити каву.
Дехто біжить з важкої роботи із токсичним та тяжким до терпіння колективом, або шефом придурком – до своєї чистої і охайної оселі, із м’яким світлом торшера, із смачними спагетті і з одним бажанням, сховатись під ковдрою у неіснуючому, але такому загадковому світі Нетфлікс, книгу, або додатку в телефоні.
Дехто ховався від тривоги в готуванні їжі під келих вина.
Дехто, провівши цілий день із дітками, міг нарешті приділити час для себе, роздавши їм гаджети або увімкнувши мультик.
Хтось звик дзвонити коханій людині, яка дуже далеко зараз – і мати таки важливі і життєдайні хвилини відео зв’язку.
Хтось планував свій день за чітким та компульсивним графіком справ – і це робило його існуючим в корисним. І він засинав із думкою, що все під контролем.
Хтось не може працювати, тому що світла немає що 5 годин, і втрачає «ковдру» впевненості та необхідності.
З відключенням світла – що саме по собі вкрай неприємне для психики явище, тому що це стале, це якесь безумовне явище, яке не треба було контролювати, виникло відчуття тотальної невпевненості, напруження і наче відчуття чогось поганого. Воно, світло, як частина ДНК ), було наче завжди. І давало, як виявилось – так багато.
Зараз ми, такі трошки контрол-фрікі у певній стадії ломки. Бо коли ми втрачаємо контроль – на поверхню вилазить – її величність Злість і пан Гнів.
Мати в них одна – Тривога.
Втрачаючи контроль – ми починаємо дуже гніватися. Бо цей гнів завжди також був в нас. Просто прикормлений і ситий. Спав. Бо у пащеку йому ми кидали комфорт та єфективність.
Заявляють думки:
«Я не контролюю своє життя»
«Щось відбувається»
«Зі мною щось не так»
«Що тепер робити, коли я не можу робити те, що звик»
«Хаос у моєму житті, зараз щось станеться».
Бо нас всіх, ну майже всіх, ростили у : мусиш, треба, повинен, винен. У порівняннях із іншими дітьми, у «не будеш працювати – з тебе нічого не виросте», у «ти хочеш стати двірником», у «а Тарасик ось відмінник», у частому незадоволенні нашими маленькими або великими результатами, у відсутності визнання нашої цінності, у невілюванні всього того, що ми так старанно намагались робити.
Ми живемо роками і не помічаємо, як вкручуємось у стан постійноі тривоги за майбутнє, за свою цінність, за єффективність. Єдине, що ми можемо робити в цій тривозі – ростити в собі великих контролерів.
Зараз ми знаходимось у певному хаосі. Йде війна. Кожен день може принести будь що. Ми заїдаємо, запиваємо, запрацьовуємо, затискаємо себе між єффективністю і шумом стороннього світу інтернета. І все це трималось на електриці.
Цей час, це час остаточних змін нашої особистості, цей час зриває всі маски, показує нам те, що було сховане, замасковане, обкладене комфортом і контролем. І головне, що цей час, це час до справжньої свободи. Свободи від самого себе.
У темряві так добре видно, хто яким світлом сповнений. Хто які має візерунки душі і де є темні плями. Дуже видно чого кожний насправді боїться. Видно наші тіні у полум’ї свічок. І саме ці тіні і є гнівом, невпевнененостю, сумнівами, виною, соромом, терпінням того, що ненавидиш, страхом змін та острахом нового.
Найкраще у цей час, коли вимикають напругу – сїсти перед свічкою і подумки звернутись до того полум’я. Помістити його в себе. Розпалити в собі віру, надію, впевненість, згадати що ти маєш за ВЛАСНЕ СВІТЛО!
І воно не від кого не залежить.
І повірте мені, в нас так багато того внутрішнього світла…. Ви навіть не розумієте. Як його в нас багато.
Треба вдихнути власну пітьму і страхи, сказавши собі – Я є! Такий який є! Ось що я можу, хочу і буду. Досить себе боятись. Страшно мозку, він у нас трошки не при собі товариш. Навигадувати може і чорта лисого. А душі не страшно.
Не бійтесь змін, навіть якщо вони вкрай неприємні, зміни завжди нас штовхають вперед.
Можливо час темряви – то час власного сцілення?
Бо «прибрали» все зайве відволікання?
Можливо час, в якому дуже не затишно і тривожно, то НАШ власний час, який ми, коли втратили багато чого, що тримало, можемо використати для справжньої зустрічі із собою?
Не бійтесь помилок. Їх не існує. Їх вигадує наш мозок. Бо так навчений. Як би ми не порівнювали із Х – невідомим, ми не мали би сумнів у своїй літері.
Тримай те своє власне світло і іди вперед. Тільки одна умова – не озиратись! Позаду ниє і плентається мозок, кидаючи в нас сумніви, згадки, страхи, контроль, невпевненість.
Світ завжди буде хаосом. І він завжди трошки кінчений. Він був таким і до віяльних відключень і ракетних ударів.
Насправді нічого не змінилось. Особисто для вас.
Нас просто переставили у інші обставини. І стало видно, куди ви то світло витрачали весь час. Скільки його палилось задурно, на лишніх, на не потрібне, на зайве, на гонитву за грошима, визнанням, стабільністю, комфортом….
Знайдіть опору, яка зараз буде тримати. Вона завжди була поруч. І ніколи вас не підводила.
І ця опора – це ви. Вже стільки років.
Тільки завдяки вам у вас є те що є: любов, друзі, тваринки, улюблений сорт кави, згадки та фотографії, файні кросівки, дипломи і щирі слова від людей.
А все інше – можна підлаштувати. Свічки, горілочки, генератори, зарядні. Новий графік існування, нові правила побуту, нові заняття в темний час.
Все і завжди то – нагода. А не покарання.